1. Паволоч у XVI ст.

В другій половині XVI століття над нашими землями посилюється класове і національне пригнічення. Землі захоплює козацька старшина. Значна частина землі роздаровується польськими королями.

В XVI столітті Паволоч стає власністю засновника Запорізької Січі Євстафія Дашковича (Л.Похілевич “Сказаний о населенных пунктах ...” стр.213).

В 1591 році король Польщі Сигизмунд III дарує пустопорожні землі над річками Роставицею, Кам’янкою і Сквиркою аж до меж Паволочі князю Ружинському. (Пам'ятки і архіви Юго-Западной России. Том 1. Київ. 1863 г. Книжка О.Соколовського “Богун”, стор.5. Видавництво “Молодь”. Київ. 1964 р.)

У зв’язку з посиленням експлуатації в кінці XVI століття посилюється боротьба народних мас України проти польської шляхти і місцевих експлуататорів. Ця боротьба перетворювалась у великі селянсько–козацькі повстання, які одне за одним потрясали Україну і Білорусію. Вже в 1591 році виникло перше селянсько–козацьке повстання на чолі з гетьманом Криштофом Косинським. Повстання почалося з Запоріжжя і досягло нашої місцевості. Повстанці мали зв’язок з Російським урядом. Повстання продовжувались і в 1592-1593 роках, але зазнало поразки.

1.1Козацько-селянські повстання.

Наша місцевість була втягнена і в повстання славетного Северина Наливайка в 1595-1596 р.р. Саме біля Паволочі проходили бойові дії гетьмана Запорізьких реєстрових козаків Григорія Лободи, коли він приєднавсь до повстанців Северина Наливайка.

Паволоч і місця навколо неї (Фастів, Коростишів, Радимишль) були охопленні повстанням в 1617-1618 роках, коли ці повстання по суті перекликались з боротьбою, яку вів у цей час з польською інтервенцією російський народ. Загони повстанців із Паволочі нараховували до 2-х тисяч осіб. Повстання селян і козаків, що до них приєднувались, дуже налякали шляхту і польсько–шляхетський уряд, який був змушений піти на мирні переговори з Росією. (Російсько–українські взаємовідносини 1648-1651 роки. Видавництво Академії Наук Української РСР, Київ 1955 рік, стор. 29. “Архів Юго–Западной России” Издан врем. Комис. Для раз бора древн. Актов часть 3, том 1, стор.213-214, 238-239).

Шляхетська Польща намагається обмежити і зменшити козацтво. Вона з козацькою старшиною, на чолі якої стояв Сагайдачний, в 1619 році складає так звану Роставицьку згоду (село Роставиця розташовано недалеко від Паволочі). Але Роставицька угода, спрямована на зменшення козацтва, не виконувалася рядовим козацтвом. (Газета “Ленінська правда” орган Сквирського районного комітету партії України і районної Ради депутатів трудящих, Київської області, 1957 рік, ст.ст. “Минуле Сквирщини” і “Архів Юго–Западной России” часть 3, том 1, стор.244).

1.2. Паволоцький полк

Паволоч в той час була значним населеним і укріпленим пунктом. У ній знаходився загін реєстрових козаків, який у роки визвольної війни українського народу в 1648-1654 роках був поповнений і перетворений у Паволоцький полк. Паволоч на той час була набагато більшою від Сквири. Про це, наприклад, говорить те, що в Сквирі знаходилася козацька сотня Паволоцького полку.

В письмових джерелах про Паволоч того часу писалося так: „В “Географическому статистическому словаре Российской империи императорского, русского географического общества” П.Семенова. Том. 4. выпуск 1. Санкт–Петербург 1868г. на стор. 12-13 пишется: Паволоч, местечко Киевской губернии, Сквирского уезда, в 23 верств от уездного города, при реке Роставице и пруде Павлочанка. Оно известно у малороссийской истории с 16 века, как собственность известного образователя Запорожской Сечи Евстофии Дашкевича. До времен Богдана Хмельницкого Паволоч была одним из важнейших городов Украины, и могла выставлять от себя целый полк. В Паволоче находились укрепления. Старый фасад Паволочи с трех сторон окружен р. Раставицей, а с 4 валом, соединявшим берега Раставицы. Вал со рвом был укреплен частоколом и башнею с воротами, перед которыми стояли рогатки. В южной части старого посада, над рекою, на высоком мысу, возвышается замковище, отделенное от местечка рвом и валом. Замок стоял из деревянных строений и был обнесен тройным рядом частокола. В 1775 году Паволоччю владел князь Любомирський. Тогда здесь было 396 домов. Ныне (1868г.) здесь 564 двора и 3269 душ обоего пола, 2 православные церкви, католический костел, еврейская синагога, две еврейские молитвенные школы, заводы: сладких водок, медоварный, кирпичный, 8 ярмарок, на каких в 1858 году привезено товару на 16180 руб., а продано на 11130 рублей”.

Про це саме пишеться в книзі “Городские поселения в Российской империи” с. Петербург 1861 г. на стр. 483. У Фундуклея в “Киевская империя” часть1 стр. 494, у Фундуклея в “Обозрении могил и валов Киевской губернии”, на стр. 118 та на 1858 рік на стор. 264 та в Л.Похілевича в книзі “Сказание о населенных пунктах Киевской губернии”. Киев 1864 г. Киево–Печорская лавра. стр.213-224.

Населення Паволочі вже не поміщалося в Городищі, воно поселяється за межами його. Виникають нові вулиці села. Так, на північ за валом, вздовж по річці Роставиці виникає вулиця Завалля Перше. За валом по лівому березі річки Павлочанки виникає вулиця Завалля Друге. Через гатку за річкою Роставицею виникає вулиця Гаття. На південь від городища Паволочі в лісистій місцевості виникає вулиця Ліски. На північний захід від городища – вулиця Бессарабія. Ці вулиці і їх назви збереглися до наших днів.

2. Паволоч і Богдан Хмельницький

Під час першого походу військ Богдана Хмельницького із Запорізької Січі до Зборова в червні-липні 1648 року головні козацькі сили проходять через Паволоч. Тут Богдан Хмельницький зупинявся на кілька днів і зв’язався з путівельським воєводою Н.Плещеєвим, якому в літі від 24 липня 1648 року висловлює своє прагнення і надалі підтримувати дружні відносини з російським урядом. (Касименко О.К. “Російсько-українські взаємовідносини” 1648 – початку 1651 роки “Видавництво Академії Наук Української РСР”. Київ 1955 рік, стор.99. Книга Документи Богдана Хмельницького Видавництво А.Н.УРСР. Київ. 1961 рік, стор.64 ).

В Паволочі Богдан Хмельницький з військом стояв більше тижня. Відомо, що 17 липня 1648 року тут він видає універсал про заборону Запорізькому війську чинити шкоду в маєтностях литовських панів. (Книга “Документи Богдана Хмельницького”. Документ № 18. стор.58-59. Написаний на польській мові).

19 (29) липня 1648 року з Паволочі Богдан Хмельницький пише лист до коронного стражника Самійла Лаща про передачу йому маєтностей князя Вишневецького. (Книга “Документи Богдана Хмельницького”. Документ № 19. стор.59-62).

20 (30) липня 1648 року Богдан Хмельницький пише лист до князя Владислава Домініка Заславського з повідомленням про те, що князь Вишневецький розпочав нову війну.

В Паволочі Б.Хмельницький знову зупиняється на кілька днів. У 1649 році, а саме 25 серпня він пише дуже важливий лист Брянському воєводі Никифору Мещерському, в якому зокрема закликає до збереження і заохочення дружніх відносин з Російським урядом та підтверджує, що “ми завсігда з усім військом Запорізьким любові і приязні зичим”.

(Книга “ Документи Богдана Хмельницького”. Документ № 20. стор.62-63). За даними документів Богдана Хмельницького в 1649 році, під час другого походу до Зборова, у складі його полків був і Паволоцький полк, який не раз відзначався в боях. (Хрестоматія з історії СРСР, тому том 1, видавництво “Радянська школа” 1950 рік, стор. 437). Книга “ Документи Богдана Хмельницького”. Документ №71, стор.134.

26 серпня (5 вересня) 1649 року Б.Хмельницький з Паволочі пише Універсал Ніжинському купцеві Гнату Івановичу на вільну безмитну торгівлю (ніби охоронна грамота).

Книга “ Документи Богдана Хмельницького”. Документ № 72, стор.134.

Після зради козакам в бою під Берестечком в 1651 році частина татар, як пише в своєму листі піддячий, “набрала руських людей в полон з усякою добичею і відходила на схід”, але в Паволочі козацькі загони, що залишалися тут, дали їм бій і визволили з неволі багато руських людей.

Повернувшись з полону, Б.Хмельницький знову перебуває в Паволочі і тут збирає загони козаків, що залишалися на укріплених постах, а також тих, що були по містах і селах.

“И так тое усе купилося до боку Хмельницкого гетьмана, который, прийшовши до Паволочі, знову почал військо збирати и из городов вигоняти останців приказал” – пише літописець–очевидець. (Радянська Житомирщина – 15.Ш-1954 року, № 55 (7501) стор.4). Літопис Григорія Гребянки. Київ, Університет. Типографія 1854, стор.102.

У Паволочі Б.Хмельницький створює табір козаків в урочищі Гончарі, ще більше укріплює городище Паволоч і протягом шести тижнів – з 8 липня до 19 серпня 1651 року – збирає тут військові сили для відсічі польсько-литовським військам, встановлює дипломатичні зв’язки, що мало велике значення для дальшої боротьби проти польських феодалів, за возз’єднання з братнім російським народом. (Л.Похілевич “Сказание о населенных пунктах Киевской губернии” 1864 рік, стор.213). Летопись Самоила Велинка том 1, стор.99.

В кінці серпня 1651 року польські війська на чолі з королем і татари на чолі з Карач-Мурзою підійшли до Паволочі і, діззнавшись, що Б.Хмельницький з 50000 військом стоїть в Паволочі, розпочали переговори, які закінчились заключенням Білоцерківського миру. (Літопис Григорія Гребянки, стор.106).

Побував у Паволочі Б.Хмельницький і в 1653 році, коли під Потолоччю і Білою Церквою стояли українські і російські війська для відсічі Польщі, яка порушила мир, складений під Екванцем. (Летопись Самаила Величка. том 1, стор.220-221).

26 листопада (6 грудня) 1655 року Б.Хмельницький у Паволочі написав Універсал про заборону козакам вимагати від Київських міщан підводи і данину. Починається Універсал так: “Богдан Хмельницький, гетьман з військом його царського величества... Всім: Полковникам, асаулам, сотникам, атаманам і всему товариству Войска...” (Книга “ Документи Богдана Хмельницького” Київ, 1961 рік Документ № 344, стор.460-461)

А після прийняття історичного акту Переяславської Ради для прийняття присяги на вірність Росії до Паволочі і сіл навколо неї, де стояв Паволоцький полк, виїжджав член Російського посольства Телепнев.

3. Визвольна війна XVII ст.

3.1.Повстання 1663 року.

Визвольна війна українського народу в XVII столітті не принесла визволення всім українським землям. Правобережжя, в тому числі і Паволоч залишались за Польщею. Селянство й рядове козацтво не мирились з новим поневоленням. Виникає нова хвиля народних повстань. Найбільшим з них було повстання в 1663 році у Паволоцькому полку на чолі з полковником Поповичем. Повстанці перебили шляхту і захопили місто Паволоч. Попович мав зносини з російським воєводою в Києві і з наказним гетьманом Лівобережної України Якимом Сомком. В плани повстанців входило з допомогою Росії і Лівобережної України знищити польську владу на Правобережжі і приєднати його до Росії. З великими труднощами полякам з гетьманом Правобережжя Тетерею удалось придушити повстання. Захоплений в полон Паволоч після нелюдських катувань був четвертований. (Історія України. Короткий курс. Видавництво Академії Наук УРСР. Київ. 1941 рік, стор.102. Журнал “Киевская страница” 1889 г. № 5-6, стор.570-577).

18 жовтня 1669 року з Запорізької Січі до Польщі була послана “Інструкція”, за якою Україна обмежується воєводствами Київським, Чернігівським і Брацлавським. Залишаються полки, як стародавні: Київський, Паволоцький, Броцлавський, Уманський, Кальницький Подольський і Торговитьський. Новіші полки: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Білоцерківський. Козакам в цих воєводствах не повинно бути ніяких перешкод. Польські війська сюди не вводяться. (Летопись Самоила Величка. Том 2, Київ 1851 г., стор.228).

В 1669 році гетьман Правобережжя Петро Дорошенко, проводячи Двоістну політику, визнає владу Туреччини над Правобережною Україною, а себе васалом Туреччини. В 1671 році Дорошенко об’єднує біля села Володарки (недалеко від Сквири) свої загони з турецько-татарськими і цього ж року вони займають Паволоч. Від татар Паволоч і навколишні села зазнають пограбувань і спустошень. Але турецьке панування було короткочасним. В 1674 році проти турецького панування 2 васала і Дорошенко вирушили російські війська разом з козаками Лівобережжя. До них приєдналися 10 полків правобережжя повсталих проти Дорошенка. Серед повсталих полків був і Паволоцький полк “со всеми городами и местечками и со всем посольством”.

Відомо що цей виступ покінчив з пануванням Туреччини над українськими землями. Але “вічний мир” між Польщею і Росією, складений в 1686 році, залишає нашу місцевість під владою Польщі. У четвертій статті Андрусівського перемир’я, складеного в 1667 році, а після і в умовах “вічного миру”, складеного між Польщею і Росією в 1686 році, говорилось: “що цар не буде приймати в свою оборону козаків, які живуть в Паволочі, Білій Церкві і Немирові і до цих міст вступатися не буде”. (Л.Похулевич “Сказание о населенных местностях Киевской губернии” 1864 рік, стор.495. Летопись Самоила Величка, том 2, Київ, 1851 г., стор.627).

В “Архиве Юго-Западной России” часть 6, том 1. Київ 1878 р. на стор.152-153 наводиться список малонаселених сіл, які належали до містечка Паволочі на 25 січня 1683 року. Це такі села: Андрушки, Бровки, Буки, Бистроока, Василівка, Вербіївка, Верхівня, Войтовці, Городище, Малі Єрчики, Жарки, Жидовці, Ягнятин, Калиновка, Карабчиїв, Козлова, Кривошинці, Кирилівка, Лебединці, Лисовець, Лозовики, Макарівка, Маркова Волиця, Менькова Волиця, Миньківці, Мосіївка, Нізгурка, Опаричі, Потієвка, Почуйки, Селезенівка, Сокільча, Строків, Трубожовка, Турбівка, Харліївка, Чернявка, Чубинці, Шпичинці, Ярешки.

Однак, завдяки мужній боротьбі українського народу і дружній допомозі російських військ, польській шляхті так і не вдалося більш-менш стало закріпитися і втриматись в наших місцях.

Козаки і селяни нашої місцевості під керівництвом славетного Семена Палія приймали участь в боротьбі разом з російськими військами проти шведських загарбників і запроданців-мазепенців в 1709 році.

3.2. Гайдамацькі загони в Паволочі.

В часи гайдамаччини Паволоч знову стає місцем істориичних подій. В 1736 році її взяли загони, що очолювались Гривою і Жилою.

1836 року слуга князів Любомирських Івана Сашкевича доносить, що козаки і повстанці селяни напали на маєток його пана в містечку Паволоч, убили управляючого і кількох євреїв-орендарів, забрали економічну казну і інші багатства, а найдені в економії бумаги і документи попалили.

(Архиве Юго-Западной России часть 3. том 3, Київ, 1876р. ст.227).

Майже через рік, 14 серпня 1737 року, знову надходить жалоба управляючого маєтками князів Люблінських дворянина Йосипа Бодаковського на запорізьких козаків Галагана, Медведя, Гриву, Харка, Рудя і Жилу про те, що Галаган угнав у степ табун цінних коней, які належали Любомирським. Інші запоріжці з повстанцями захопили маєток Любомирського в Паволочі і місто Паволоч, убили керуючого ним дворянина Зозулинського і ще кількох чоловік і пограбували містечко і економію, завдавши збитків на суму 56000 злотих.

Тоді ж загони Жили і Гриви пограбували село Сквиру. (Архив Юго-Западной России часть 3. том 3, стор.255-257).

21 серпня 1737 року надходить нова скарга керуючого Паволоцьким маєтком Любомирського Йосипа Бодаковського про новий напад на Паволоч загонів Харка і Гриви та нові пограбування ними багатих євреїв на суму 124750 злотих. (Архив Юго-Западной России часть 3. том 3, стор.261).

Від 27 серпня 1737 року надходить скарга керуючого Погребиським маєтком, дворянина Юрія Анкудовича на гайдаматський загін Харка, Жили, Гриви і Івана Медведя, який з Паволочі попав на Погребище і пограбував маєток, шляхтичів та євреїв. Збитки задані на суму 400000 злотих. (Архив Юго-Западной России часть 3. том 3, стор.279).

Польські шляхтичі на чолі з королем для боротьби проти козаків і повсталих селян, знайшли підтримку в російських царів і дворян. На боротьбу з гайдамаками, крім польських військ були послані російські війська на чолі з фельдмаршалом Мініхом в травні 1738 року. Разом з російськими військами на Правобережну Україну (в район Паволочі) направлялися і російські судді для розправи з повстанцями. (Архив Юго-Западной России часть 3. том 3, стор.287).

На сторінці 301-305 цього ж “Архива” наводиться скарга польських пограничних суддів Київському воєводі фельдмаршалу Мініху від 27 листопада 1739 року, а після знову скарга від 28 січня 1740 року про те, щоб воєвода допоміг їм спіймати Жилу, Гриву, Рудя, Харка, Медведя, які ховаються в землях, належних Росії та на Запоріжжі.

3.3. Станіслав Абрамович і граф Аскачов

Письмовими джерелами відмічено, що в 1768 році в районі Паволочі діяли гайдамацькі загони Плеханенка і таких визначних отаманів, як Швачки і Журби. До цих загонів завжди приставали місцеві селяни. Народні повстання розслабили і розхитали Польщу і привели до падіння. В 1793 році за другим поділом Польщі, Правобережжя возз’єдналось з Лівобережжям в складі Російської держави. В цьому році було утворено Київську губернію, а в ній Сквирський повіт, куди ввійшла і наша місцевість. Сквирський повіт був повітом великого поміщицького землеволодіння. Окремі поміщики мали в своїй власті десятки тисяч гектарів землі і десятки сіл. Наприклад, Паволоч, Ружин, і села між ними і навколо них були на кінець XVIII століття власністю князя Любомирського. Князь Любомирський віддав Паволоч з навколишніми селами у придане своїй дочці Софії, по першому чоловіку Протопотоцькій, по другому – Зубовій, по третьому – Уваровій. В 1805 році Софія Уварова продала Паволоч і Малі Лисовці своєму чоловіку Федору Петровичу Уварову. По смерті Ф.П.Уварова в 1825 році Паволоч дістається його племіннику – Андрію Уваровому. По смерті А.Уварова в 1840 році Паволоч дістається його племінницям Любові і Катерині Дяковим. Дякови продають в 1858 році Паволоч Станіславу Валентиновичу Абрамовичу. (Л.Похилевич “Сказание о населенных …” 1864 року, стор.213)

Абрамович почав в центрі Паволочі, на річці Роставиці, працею кріпаків споруджувати кам’яний мурований млин, який був закінчений вже після відміни кріпосного права – 1863 році. Млин цей у Паволочі діє і в теперішній час, але модернізований, оснащений сучасними механізмами і машинами.

Згодом село Паволоч і млин Абрамович продав графу Баскакову. Після смерті Баскакова Паволоч перейшла у власність його дружини Ольги Миколаївни Баскакової. У Паволочі О.М.Баскаковій в 1900 році належало 4 тисячі 487 десятин землі. 296 десятин землі належало церкві і 3518 десятин – селянам. В Паволочі на 1 січня 1900 року було 414 дворів, 4265 жителів, з них 2083 чоловіки та 2182 жінки. У Паволочі було дві церкви, один костел, 5 синагог, одна двохкласна приходська школа і одна церковно-приходська школа, два водяних млини, які належали Баскакову і два вітряки, які належали селянам. У селі на той час було п’ять кузнь, 5 постоялих дворів, одна аптека, 2 лікарні та 3 фельдшери. З 1866 року Паволоч стає волостю, до якої належали Андрушки, Голуб’ятин, Малі Лисовці, Миньковці, Парипси, Соколів Брід, Ксінзівка та Гаття. (Сквирський уезд 1900 рік, стор.1347-1354. Київськ.держ.істор.архів. Фонд 442. оп.305, д.82, лист.9).

Після смерті О.М.Баскакової містечко Паволоч і основна частина землі перейшла у власність старшого сина Веніаміна Івановича Баскакова. В.І.Баскаков був відставним генерал-майором Російської Армії, жив він у Києві. Керуючим його маєтків у Паволочі, Андрушках, Соколов Броді, Хрліївці Мусіївці, Макарівці, Почуйках був його брат Вікул Іванович Баскаков. Він мав вищу сільськогосподарську освіту. Постійно жив у селі Андрушках при цукровому заводі. Землі Паволочі і навколишніх сіл належали Баскаковим аж до революції 1917 року.

4. Під владою поміщиків

Дуже тяжким було становище селян у Паволочі у XVIII і XIX століттях під владою польських, українських, а після і російських поміщиків та різних орендаторів і посередників. Пани вигадували все більше повинностей на додаток до регулярної панщини – це зажинки, обжинки, закоси, ремонти, відробіток та збирання грибів, ягід, кори дерев, квітів і т.д. Панщина і відробітки досягали 5 днів на тиждень. Землі, млини, корчми, ярмарки та торги панами давались в оренду. Так, 16 лютого 1732 року князь Юрій Любомирський заключив контракт з євреями Ойшом Морховичем, Давидом Сроковським, Якером Михеліоновичем на здачу їм в оренду старого і нового містечка Паволочі з шістю ярмарками і торгами. Орендатори старались стягти з селян ще більше прибутків, ніж вони домовлялись з Любомирським. (Київський історичний архів, фонд 442, опись 1, справа 2534).

Над селянами крім поміщиків, орендаторів були посередниками різні осавули, економи, які, служачи своїм панам, і самі старались нажитись за рахунок праці селян. Вони селянам найбільш допікали і знущались над ними. Селяни не завжди легко переносили тяжку експлуатацію і знущання. Вони повставали, вбивали своїх гнобителів. Так, селяни містечка Паволоч Іван Менеля і Олександр Заборовець 9 вересня 1836 року вбили осавула Діжурного Данила. Це стверджує рапорт Сквирського повітового суду в Київську поліцейську частину від 26 жовтня 1836 року. (Київський історичний архів, фонд 442, опись 1, справа 2087).

Про звірства поміщиків і їх економів в Паволочі свідчать такі документи (взагалі таких документів було і збереглось мало - їх царсько-польсько-поміщицька влада не складала, злочини панівних класів проходять безнаказано. На панів простим людям заборонялось навіть жалітись), але найбільші злочини, найбільш обурливі, все-таки реєструвались, засуджувались, про окремі з цих злочинів буде говоритись нижче: В Київську судову палату надійшла скарга на економа містечка Паволочі Семена Мальніченка (економ поміщиць Паволочі Любові та Катерини Уварових) від 3 січня 1849 року. В скарзі говориться, що економ Семен Мельниченко так побив селянина містечка Паволочі 25-річного Петра Власика, що той від побоїв помер. (Фонд 485, опись 1, справа 13824).

Не кращими були і самі поміщиці містечка Паволоч Любов та Катерина Уварові. Про те говорить такий документ: “В Київську палату уголовного суду 13 листопада 1852 року надійшов рапорт від Сквирського повітового суду про негідне поводження поміщиці містечка Паволочі Любові Уварової з 115 дворовими дівчатами.” (Фонд 485, опись 1, справа 14369).

10 березня 1859 року в Київську Палату Уголовного суду знову надходить рапорт від Сквирського повітового Суду на прикажчика містечка Паволочі дворянина Йосипа Марцінковського, за наказам якого селянин Герасим Чернуха 13 травня 1858 року різками так побив вагітну селянку-кріпачку Параску Макарцеву, що та передчасно породила чотирьохмісячну дитину. Справа про цей злочин довго перекручувалась і заминалась. Вона дійшла аж до Правітельствуючого Сенату, який також виправдав дворянина Йосипа Марцінковського, але за самоправство постановив заарештувати його на три тижні. (Фонд 486, опись 1, справа 15181).

В кріпацькій Росії люди-кріпаки продавались як речі. Так, у купчій 1858 року, по якій Станіслав Абрамович купляв у поміщиків Паволоч, говорилось, “що він купляв Паволоч з усіма землями, водами, млинами, корчмами, рибною ловлею, каменоломнями, крупорушками і іншими угіддями та всіма людьми, крім двох садиб дворян Костянтина Івановича Пеньківського і Йосипа Миколайовича Марцінковського”. (Фонд 487, опись 12, справа 1829).

З непокірними селянами-кріпаками поміщики жорстоко розправлялись. Крім права на різні покарання, пани мали право непокірних селян висилати в Сибір. Так, в Київському державному історичному архіві фонд 442, опись 789 справа 372, на 4 листку якої пишеться про селянина Паволочі Олексія Глухого, який належав титулярному раднику поміщику Федору Уварову і висланому в червні 1839 року в Сибір за неблагонадійність і бродяжництво (так формулювалось в справі) населення шукає виходу із тяжкого становища.

В 1855 році селяни Паволочі як і навколишніх сіл приймають активну участь в заворушеннях (Київською козаччиною). Основна вимога повсталих – записатись в козаки і цим самим звільнитись від панщини на підставі ніби царського указу. Селяни вимагали від священиків прийняття від них присяги козацтву. Рух набрав широкого розмаху. Селяни не виходили на панщину, вживали заходи самооборони, взаємно зговорюються між собою. У Сквирський повіт виїжджав губернатор і жандармський генерал з двома ротами солдат. “Роз’яснення” їх закінчувались розстрілом беззбройних селян. (Сквирська газета “Ленінська правда” за 1957 рік).

Мало що змінила в становищі селян реформа про скасування кріпосного права в 1861 році. Більша половина землі належала поміщикам. Багато землі належало церкві. Взагалі Київська губернія за кількістю землі на душу населення займала останнє місце в Росії. Через малоземелля і бідність більша половина селянських господарств не мало робочої і продуктивної худоби. Тисячі безземельних і безкінних розорених бідняків йшли батракувати до поміщиків і куркулів, йшли на сезонні заробітки на цукрові заводи та в південні губернії країни. Поденна плата була низька, робочий день довгий: 14-16 годин. Тяжке становище штовхало народні маси на революційні виступи, особливо в революційні роки 1905-1907.

В час цих виступів в Паволочі у 1905 році виник підпільний комітет. Учасниками його були Андрій Варич, його син Олександр та два приїжджі студенти, прізвища яких залишились невідомими, вони розповсюджували марксистську літературу та листівки. Листівки друкували у Варича на шапірографі. У розповсюдженні листівок приймали участь Дядюра Іван Йосипович, Черкас Федір Васильович, Вовенко Сергій, Чопенко Давид. Підпільний комітет виробляв вимоги селян до економів і виставляв їх під час зборів селян. Ще більше організовано відбувалися виступи селян в 1906 – 1907 роках. В травні 1907 року Андрій Варич організував групу селян, які напали на поліцейський патруль. Про цей випадок повідомлялось прокурору Київської судебної палати: “11 мая на дороге ведущей из м.Паволочи в с.Андрушки Сквирского уезда произведено было в полдвенадцатого ночи нападение 10 человек вооруженных крестьян на патруль стражников. Один из напавших крестьянин Никита Черненко, ранен выстрелами патруля в левую ногу. В нападении принимал участие волосной староста местечка Паволочи Андрей Варич. Дознания производится. Сквирское полицейское управление”.

(Київський історичний архів, фонд 317, опись1, справа 4443).

За організацію селянських виступів боялись розправи царизму. Андрій Варич та його син Олександр змушені були тікати за кордон. Андрій Варич до 1912 року та його син Олександр до 1914 року проживали в Америці. В 1912 році Варич Андрій повернувся в с.Паволоч, де його було заарештовано і відправлено в петропавлівську фортецю (в Петербург), а після суду – на заслання в Олонецьку губернію. Здоров’я А.Варича в тюрмі і засланні було підірвано. Тяжко хворого його відпускають з заслання в 1917 році.

По прибутті в Паволоч він скоро помирає.

5. Світова імперіалістична війна та революція

Світова Імперіалістична війна принесла населенню села, як і для всієї країни розруху і ще більше зубожіння. Трудящим стає все ясніше, кому потрібна війна. Вони виступають, не виконують розпоряджень царського уряду. Так, в грудні 1915 року селяни Соколовського Броду, Паволочі, Малих Лисовець, Парипс відмовились їхати на окопні роботи, на які їх було мобілізовано. Поліція неспроможна була будь-що зробити. Частина людей розбіглася як тільки дізналася про мобілізацію, інші втекли з дороги. В 1916 році починаються заворушення в зв’язку з конфіскацією возів, худоби і продуктів для армії. 17 листопада 1916 року з військового ешелону 61 запасного пішохідного батальйону, що відправлялись на фронт із ст.Попільня втекло біля 400 солдат, в т.ч. значна частина мешканців с.Паволоч. Серед трудящих наростають антивоєнні настрої. Звістка про перемогу лютневої революції трудящими зустрілася з надією на вирішення болючих питань: про війну, землю, хліб, демократичні свободи. Після лютневої революції в березні-квітні 1917 року в селі було створено сільський комітет, в який виходили селяни Піляй Іван Хомович, Черненко Микита та Пухілевич Іван. На літо 1917 року вони стають значною силою. Керовані ними селяни розбивають економію, починають збирати хліб з поміщицьких ланів. У сільському комітеті все більшу роль починають відігравати солдати-фронтовики Заборовець Йосип і Савченко Григор Ілліч і інші, які прибули додому з більшовицькими переконаннями.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді була дуже радісно зустрінута трудящими селами, особливо дуже радо зустріло селянство Декрет про Землю і Мир. Селяни захоплюють і починають ділити поміщицьку землю. Повітовий комісар Сквирського повіту 17 листопада 1917 року повідомляє Центральну Раду “Що ... в Повіті селяни почали захоплювати поміщицькі маєтки, млин”, що “боротьба з самочинством стала неможливою тому, що декрет більшовиків про землю та інша література дуже поширена по селах”.

Центральна Рада посилає в Сквиру на допомогу поміщикам карний загін під керівництвом колишнього царського полковника Ласкіна. На запрошення поміщика Баскакова цей загін кілька разів для розваги з “непокірними” селянами прибував у Паволоч. Однак, в кінці 1917 року і початку 1918 року посилюється в селі роль сільського комітету.

В січні 1918 року в Сквирі відбувся І з’їзд Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів повіту, який проголосував встановлення Радянської влади в Сквирському повіті.

В Паволочі в цей час також був створений і діяв волосний ревком, на чолі якого був Кудрик (присланий з Києва, походив сам з сусіднього села с.Красногірки, а в Києві працював у типографії, був членом партії більшовиків, деякий час працював у підпіллі). Значну роль у роботі ревкому відігравали солдати-фронтовики і особливо прибулі з Балтики матроси – Григор Ілліч Савченко (убитий гайдамаками влітку 1918 року, призивали його Верещеком), Йосип Заборовець і ін. Для посилання ревкому в 1918 році з армії, де він був комісаром, прибуває Олександр Андрійович Варич. Він стає головою Волосного ревкому, а секретарем Кудрик. (з слів пенсіонерки Варич Т.А.) В кінці лютого 1918 року в село вступають німці і гайдамаки і відновлюють старі порядки. До своїх маєтків повертаються поміщики, відновляються економії. Ревком пішов у підпілля. В селі і навколишніх селах появляються партизанські загони, які борються проти німецьких окупантів і гайдамаків. На початку серпня 1918 року почалось велике повстання на заході від Сквири – в Селезенівці, Самгородку, Цапіївці, Мовчанівці. 9 серпня повстання охоплює Паволоцьку і Чубинську волості. Одинадцятого серпня 1918 року повстанці нападають на Сквиру. Але німців і гайдамак було значно більше і краще озброєні, крім того окупантам на допомогу підійшло підкріплення. Повстанців було розбито і вони змушені відступити в ліси. З учасниками повстання, хто потрапив у руки гайдамакам і німцям, жорстоко розправилися. В Паволочі, наприклад, учасників повстання Заборовця Івана та Бондаренка привселюдно стратили, а Пасічника повезли у Верхівню і привселюдно, щоб залякати людей, розстріляли там. Але цим не залякали населення. Народні месники чинили великий опір окупантам і їх прибічникам. Після вигнання німецьких окупантів, а за ними гетьманів і петлюрівців на початку 1919 року в селі встановлюється знову Радянська влада. В селі створюється комуністичний осередок. Велику роботу проводить волосний військомат. Воєнкомом в Паволочі був Павло Палієнко. В Паволочі в 1919 році волосний ревком очолює Олександр Андрійович Варич. Комісаром був Пінчук, суддею – Пащенко Іван Трохимович. Населення села під керівництвом ревкому подає допомогу бійцям кінного загону, який відступив до с.Паволочі в боротьбі з денікінцями і бандами Тютюнника-Мазуренка, які захопили Сквиру. Сквирський кінний загін з Паволочі на Верхівню – Кривошинці за підтримки курсантів артилерійської школи, що прибули з Києва 5 липня1919 року, розбиває і звільняє Сквиру.

(Сквирська районна газета “Ленінська правда” від 31 липня 1957 року № 90, стор.4.).

Велику допомогу населенню села Паволоч і навколишніх сіл в боротьбі з бандитизмом подали бійці 45 стрілецької дивізії на чолі з 23-літнім командиром Якіром Йоном Емануіловичем та керівником штабу І.І.Гаркавим; які проходили із Сквири на Попільню. Дивізія кілька днів відпочивала в Паволочі і багато допомогла біднякам з реквізованого в багатіїв майна. Після відходу 45 дивізії Паволоч займають денікінці, яких в грудні 1919 року вигнала Червона армія. Однак, мирний перепочинок був не довгий. В квітні 1920 білополяки розгортають наступ на Україну. В кінці квітня 1920 року білополяки займають с.Паволоч, гробують населення, але їм довго не прийшлося господарювати.

В травні 1920 року із Умані прибуває Перша Кінна Армія на чолі з С.М.Будьонним, яка виганяє із села білополяків, прориває польський фронт між Попільнею і Бровками і визволяє Козятин і Житомир.

6. Встановлення радянської влади

Таким чином, період іноземної інтерпритенції закінчується в червні 1920 року. Відновлюється в селі Радянська влада, але життя ще довгий час було неспокійним. Населення села під керівництвом партійних і радянських органів веде боротьбу з бандитами Тютюнника, Панаса Цимбалюка, Шкарбуненка, Зеленого, Дрейка та ін. В кінці 1920 року в Паволочі судово-карний розшук розкрив контрреволюційну змову на чолі з бувши царським офіцером Поповим, який був присланий монархічними організаціями Києва. Змовники мали завдання знищувати радянських працівників, утруднювати діяльність радянської влади, організувавши заколоти. Змову було розкрито. Керівник Попов і ще три чужі чоловіки були заарештовані в хаті багатія крамаря Вишнівського Миколи. Попов при спробі втекти з Паволочі був убитий. Інші учасники змови були засуджені.

У 1920 році в Паволочі створюється земельний комітет на чолі з Пащенком Іваном Трохимовичем та комітет незаможних селян на чолі з Березовським Трохимом. В грудні 1920 року в Паволочі надовго зупиняється 25 чапаєвська дивізія, яка поверталася з польського фронту. Командування дивізії та солдати багато допомогли зміцненню Радянської влади. Вони допомагали бідноті своєю працею і кіньми. Комісар дивізії Голубов 7 січня 1921 року організував відкриття в Паволочі клубу. На цьому ж вечорі було створено комсомольську організацію. Першим вступили в комсомол Варич Борис Олександрович, Черненко Антон Микитович, Солодкий Іван Ульянович, Негеля Никифор Іванович, Пасічник Максим Гаврилович, Пащенко Микита, Бай Мусій. Першим секретарем було обрано Бая Мусія. Але незабаром для посилання комсомольської і партійної організації в Паволоч з повіту було прислано сім’ю Яношів. Янош очолив комсомольську організацію та сестра його Рита була активним партійним працівником.

(Із слів Варич Т.А., Негелі А.І., Шуляківського).

Партійна організація вже до цього була в Паволочі. Членами були Варич О.А, Пащенко І.Т., Пінчук, Березовський. З Паволочі в 1921 році чапаєвська дивізія почала демобілізовуватись. Кілька чапаєвців-червоноармійців назавжди залишилися жити в Паволочі. Це – Краснов Юхим, Сатін Олексій, Плющ Федір Михайлович, Панкратов Сергій.

В листопаді 1922 року адміністративний поділ на повіти і волості ліквідовується, виводиться поділ на округи і райони. Паволоч входить до Попільнянського району, Білоцерківської округи, Київської губернії. А коли в 1937 році утворилась Житомирська область, то Попільнянський район ввійшов до Житомирської області. В 1922 році в Паволочі створюється виробниче товариство, яке в 1923 році перетворюється в кредитове (керівником його був Базиленко Никифор). Це товариство в 1923 році в Паволочі відкриває і кооперативну крамницю. В 1923 було організовано касу взаємодопомоги в інтересах бідноти. Головою КВД був Півень Іван Никифорович.

(З австроугорських військовополонених, який залишається в Паволочі разом з Мартенком І.І.)

Після заміни волревкому сільською радою головою сільради в Паволочі був обраний Олександр Андрійович Варич. В ніч з 15 на 16 квітня 1923 року бандити напали на будинок Варича О.А. і вбили його , його брата Івана, сина Бориса та жінку. Після цього головою сільради стає Березовський Трохим, а головою комнезаму Альоша Мусій Мусійович. В 1924 році в Паволочі організовується товариство по сільському обробітку землі. Організували його заможні селяни. Це – Згортюк Лук’ян, Ковальчук Яків, Вовенко Іван, Пащенко Михайло та інші. Це товариство існувало до 1928 року. Перший колгосп в селі Паволочі був створений осінню 1928 року. Називався він “Маяк”.

Членами цього першого колгоспу були Безродник Сергій, Березовський Трохим, Вишнівський Данило, Заіченко Хариток, Замковий Анатолій, Петрушка Яків, Петрушка Іван, Проценко Григор, Проценко Яким, Козловський Дмитро, Невінчаний Іван Олексійович, Мартенко Іван Іванович, Огородник Василь Гнатович і інші.

Осінню 1929 року починається масова колективізація. В селі створилося 10 колгоспів – колгосп ім..Сталіна (першим головою його був Власик Іван Тодосьович) на вулиці Гаття – колгосп ім..Варошинова (перший голова КвітченкоОлександр Сергійович), на вулиці Ліски – колгосп “Червоно-жовтневий шлях” (перший голова Огородник Василь Гнатович), на вулиці Нова Гать (Брідок) – колгосп “Шлях до соціалізму” – (перший голова Горецький Гордій).

На вулиці Завалля Друге – колгосп “Комінтерн” (перший голова Вовенко Йосип). На вулиці Заріччя – колгосп ім.Будьоного (перший голова – Криворучко Федір), на Ксінзівці – колгосп “Червоний прапор” (перший голова Непом’ящий). В центрі села, в містечку створився єврейський колгосп імені Орджонікідзе. Незважаючи на шалений куркульський опір, колгоспи розвивалися і міцніли.

До Великої Вітчизняної війни всі десять цих колгоспів стали багатогалузевими заможними господарствами. Високою в 1936-1940 роках була оплата праці в колгоспах. В 1936 році в Паволочі відкрито було середню школу. Крім середньої школи в 1938 році відкрито ще дві неповно-середні школи Паволоч-Зарічанська та Єврейська. В них навчалося 1300 дітей. В 1938 році в Паволочі було в центральному клубі устатковане звукове кіно.

7. Наслідки Великої Вітчизняної війни

Війна принесла колгоспам і селу великі руйнування і пограбування від німецьких окупантів. Колгоспи було пограбовано і розорено.

Пограбовано було і жителів села. Центр села було зовсім зруйновано. В кінці 1941 року німецькі карателі за селом розстріляли біля 1800 чоловік єврейського населення (дітей, жінок, стариків). Ще раніше, в липні 1941 року, німецькі фашисти розстріляли трьох активних організаторів радянської влади і керівників перших колгоспів Паволочі.

Населення Паволочі не скорилось фашистам, за що 26 листопада 1943 в 4 годині ранку фашистські карателі оточили село Паволоч, зігнали всіх чоловіків в центр села до церкви, вибрали біля 160 чоловік і розстріляли, а решту біля 400 чоловік вивезли до Німеччини як військовополонених.

Ведучи боротьбу з партизанами, 11 грудня 1943 року фашистські карателі оточили Соколів Брід. Зігнали всіх жителів села в приміщення школи і спалили їх живцем. Після цього спалили всі будинки села. В 1943 року Радянська армія звільнила село Паволоч від фашизму.

Остаточно село Паволоч було визволено Радянською Армією від німецьких окупантів 29 грудня 1943 року.

8. Післявоєнний період

Відбудувати господарство колгоспів і село після вигнання фашистських окупантів було дуже тяжко. Сільськогосподарських машин і робочої худоби майже зовсім не було, не було навіть насіння. В 1944 році було відновлено всі колгоспи крім єврейського колгоспу “Форойс”. В 1950 році пройшло об’єднання колгоспів села Паволочі.

В селі було 3 сільські ради. (Паволоцька, Паволоч-Зарічанська та Соколово-Брідецька), які в серпні 1954 року об’єднано в одну – Паволоцьку сільську Раду.

1959 році три колгоспи села Паволочі об’єдналися в один колгосп, колгосп -велетень, який носить ім’я Орджонікідзе. Колгосп має 80022 га земельних угідь, з них 5945 га орної землі. В колгоспі 35 тракторів, 14 зернових комбайнів, 4 силосні комбайни, 3 кукурудзозбиральні, більше 20 грузових автомашин, 2 легкових і одна пожежна автомашина.

В селі Паволоч на 1 січня 1964 року нараховувалося 1367 дворів, 4324 жителів, в т. ч. 1824 чоловіків і 2500 жінок.

В післявоєнний час в селі побудовано 15 капітальних кам’яних і цегляних господарських будівель, пожежне депо, типову контору колгоспу, двоповерхове приміщення середньої школи, медичну поліклініку, ветамбулаторію, їдальню, магазин, олійний цех при держмлині, стадіон і багато ін.

Повністю було відбудовано село Соколів Брід. Паволоч радіофіковано і майже повністю електризовано.

В селі працювало 5 лікарів, два фармацевти, 25 середніх медпрацівників два зоотехніки, 62 трактори, 14 комбайнерів, 24 шофери, 10 електриків.

В післявоєнний період в селі були середня, восьмирічна і початкова школи, в яких навчалося 1040 дітей, працювало 50 вчителів.

В селі є дільнична лікарня на 50 ліжок, мед поліклініка, аптека, ветдільниця, держмлин, пошта, сільське споживче товариство, яке має 9 торгових точок, швейна майстерня, ґудзикова фабрика , сільська бібліотека, два клуби.

Історія села є надзвичайно багатою і різноманітною. В ній прослідковуються майже всі події з історії України, що поклала відбиток на жителів-паволочан, на їхній побут і світогляд. Вони шанують і знають свою історію, пишаючись тим, що мешкають саме тут, а не деінде.