Паволоч

Село Паволоч розташоване по обидві сторони річки Роставиці приблизно в середині течії.

Розташоване село за 12 кілометрів на південь від залізничної станції Попільня (проходить залізниця Фастів-Козятин) та в 15 кілометрах на північ від автостради Біла Церква - Вінниця. Від Паволочі до районного центра –Попільні 12 кілометрів, а до обласного центра Житомира – 85 кілометрів.

Назва населеного пункту Паволоч протягом віків не змінювалось. Як доводять археологічні знахідки, поселення людей в Паволочі виникло ще в добу старокам’яного віку (приблизно 25-20 тисяч років тому). В час археологічних розкопок на території Паволочі знайдено матеріальні рештки і пам’ятки старого і нового кам’яного віку, часів трипільської культури і пізніших часів. Значна частина цих археологічних знахідок в Житомирському, Білоцерківському та Київському краєзнавчих музеях. Окремі знахідки (кам’яні сокири, скребки, пресниці) є і в Паволоцькій середній та Голуб’ятинській Восьмирічній школах. Ці знахідки доводять, що розвиток життя в нашій місцевості був безперервним протягом багатьох тисячоліть.

Наслідки обслідувань описані в книжці “Археологічні пам’ятки УРСР”, том I, стор. 237-245 в статті Гончарова “Археологічна розвідка по р. Роставиці в 1946 році”. Книжка видана Академією Наук УРСР в Києві 1948 р.

На початку поселення Паволоч було розташовано на правому високому березі річки Роставиці, на високих горбах. Ця місцевість зараз лежить за селом. За нею і нині зберігається назва Пристань. За переказами туди в давнину приїжджали по річках Дніпру, Росі і Роставиці греки і торгували паволокою (паволока по-давньослов’янському – шовкова дорогоцінна тканина) звідси і походить назва села Паволоч. Про це описано в книзі Л.Похилевича “Сказание о населенных пунктах Киевской губернии” 1864 року видання. Київ стор.1.

Під час археологічних розкопок, які велися в 1946 році археологічною експедицією Інституту Археології Академії Наук УРСР під керівництвом кандидата Історичних наук Гончарова Володимира Кириловича виявлено, що населення Паволоч раніше було вище по річці Роставиця на південь від сучасного села Паволоч.

Напади часті з півдня кочовиків: хазар, печенігів, половців у X-XII ст. змусили жителів села Паволочі перенести своє поселення в більш зручне місце, вниз по річці Роставиці, де в Роставицю впадає друга притока Павлочанка. Населення Паволочі оточене двома водами - Роставиці і Павлочанки. Укріплення Паволочі доповнювалось земляними валами та ровом. На валах були укріплення з дубового частоколу, по боках були бойові башти. Залишки цього валу в Паволочі зберігається до нашого часу. Зберігається за тією місцевістю, де були башти назва Башти. Для виходу з городища Паволочі були кам’яні башти з кованими залізними воротами і підйомним мостом. На випадок облоги з українського городища–фортеці зроблені були підземні виходи, так звані патерни, які виходили далеко за село (залишки їх також зберігаються нині).

В долині від укріпленої фортеці, на високих курганах постійно розміщувалася сторожова варта, яка у випадку появи ворожих загонів подавала сигнал тривоги. Укріплення і укріплені лінії на півдні, в тому числі і в нашій місцевості, особливо інтенсивно будувалися за часів князювання київських князів Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого, які приділяли велику увагу зміцненню південних кордонів і створенню укріплених городків. Одним з таких городків була і Паволоч.

В XII столітті наші землі підпадають під владу татар. В XIV столітті їх захоплюють литовці. Після люблінської унії 1569 року вони потрапляють під владу Польщі. Панування Литви і Польщі не захистило наші землі від навал кочовиків–татар, особливо кримських татар, які стають васалами Туреччини. Набіги турецько–татарських орд відбувалися майже щорічно і приносили великі руйнування. Але велика життєздатність українського народу допомагала знову і знову, після кожного спустошення, вставати з новими силами до нового життя і боротьби.